13-14 січня. Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим).

Останній день старого року і перший день нового подоляни відзначали як свята Маланки і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення тi дні не відігравали важливого значення в релігійному календарі, тому в їх обрядовості майже не помічено церковних мотивів. Ніч перед Новим роком вважалась чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв і ритуалів. Серед подолян тривалий час поширювались легенди про гайдамаків, які за часів турецького панування заховували свої скарби.: Існувало повір'я, ще опівночі на Новий рік (як і на Великдень) ці гроші «горять» і їх можна знайти під Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але цього разу пере­важно сільській бабі-повитусі. Звичайно до неї ходили молоді батьки (жінки й чоловіки), у яких протягом року народилися діти. Одночасно з «вечерею» пупорізній бабі приносили подарунки, а вона, в свою чергу, пригощала гостей

Дослідники української новорічної обрядовості вважають, що християнська свята Меланія, день пам’яті котрої відмічався в останній день року, замінила більш давній образ богині Макоші (Мокош).

Богиня Мокош увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі, ідоли яких Володимир встановив на горі. Вона була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах - особливо прядінні. Вважалася також богинею дощу, сестрою Сонця. . Б. Рибаков вважає її богинею родючості "земного плодородия” і посередницею між небом і землею. Дослідник індо-українських зв’язків С. Наливайко виводить слово Мокоша з індійського, що в перекладі означає Велика Богиня. Мокоша - Богиня материнства, явний вияв Великої Матері Лади як Землі. Вона виступає богинею милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, ворожіння, рукоділля, покровителькою джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів. Дружина Велеса як земля пов'язана з потойбічним світом, ворожбою і чаклуванням. Мокоша є володаркою, Матір’ю Коша, земної комори всяких благ, якщо людина про землю дбає, у загальний кіш додає, та дарує вона їй не зліченно могутність, силу, радість і щастя.

Слід пам’ятати, що в давнину наші предки святкували Новий рік весною. Взимку, коли вся природа наче помирала, Богиня плодючості могла знаходитись серед мертвих. На зв’язок Маланки із потойбічним світом у Новорічну ніч вказує фольклорний матеріал. Так у Прикарпатській щедрівці щедрувальники просять рахманів відпустити Маланку погуляти:

Ой паночку, Рахманочку, Пусти з нами Маланочку Із квітами, із дутками, З хорошими парубками

За народними віруваннями рахмани живуть під землею, тісно пов’язані з культом предків. Отже Богиня плодючості взимку перебуває під землею у царстві рахманів, або в царстві мертвих і її просять випустити погуляти. Тексти щедрівок вказують на те, що у Новорічну ніч Маланка (Макоша) заблукала і мабуть вирвалась з підземного царства:

Пасла Меланка два качура.
Ой пасла, пасла – загубила.
Пішла шукати - заблудила.
Ой приблудила в чистеє поле,
Ой там Василько плужком оре:
- Ой ти Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечку.
Я буду тебе шанувати,
По тричі на день поливати,
Що суботоньки проривати,
Що неділеньки милувати.

Василь оре плужком і має вигляд людини, але коли Маланка просить вивести її на стежку, то за послугу обіцяє винагороду привабливу для рослини – проривати, поливати ... Не виключено, що дія відбувається в іншому вимірі, тобто у підземному царстві, а християнського Василя ми можемо асоціювати з язичницьким божеством покровителем рослинного світу, який мав людський вигляд, але після відходу в інший світ, міг з’являтися на землі лише у вигляді рослини – квітки василька. Досить часто в щедрівках Василя ще називають черчиком:

Весна-красна Маланочка,
А ще кращий Василюню.
Ой черчику Васильчику,
Посію я ті в городчику,
Буду я ті шанувати,
Три рази на день підливати,
І вершечки зщипувати,
Маланочку затикати.

Що означає слово "черчик”? У Івана Нечуй-Левицького можна прочитати: " ... весна описується, як славна пані череватая, що зачерчилась на трьох синів: на пашничка, конюшка і земчика”. Слово "зачерчилась” тут вжито в значенні завагітніла трьома синами. По аналогії можна припустити, що черчик-Васильчик – є уособленням чоловічої плідної сили, божеством, яке запліднює землю, чоловіком чи нареченим Богині плодючості Маланки (Макоші), з яким вона повинна вступити в шлюбні стосунки, щоб був урожай на наступний рік.

Можна припустити, що час перебування Василя в реальному світі у образі людини обмежений лише однією Новорічною ніччю. Переводячи Маланку з потойбічного світу в реальний, він мабуть порушив якісь заборони за що з променями ранкового сонця повинен стати квіткою Васильком.

Саме в Новорічну ніч, коли Богиня плодючості вирвалася з царства мертвих, а Бог рослинності ще не втратив людської подоби, вони можуть вступити в шлюб. Від їх священного шлюбу залежить добробут на землі, родючість рослин і плодючість тварин. Цей шлюбний зв’язок уособлюють і обрядові хліби Маланка та Василь, які у новорічну ніч лежать на святковому столі один на одному, захищені магічними атрибутами – часником, конопляним сім’ям, металевою монетою. Селяни цієї ночі не сплять на печі і не топлять її, щоб Маланці було де переночувати зі своїм чоловіком.

Тема весілля дуже широко представлена в Новорічних обрядових діях, фольклорі та повір’ях. Юрби ряджених грають весілля Маланки підмінної, щоб обдурити духів з того світу. Таке весілля справді перетворюється на фарс з веселими розвагами, ось як про це пише О.Курочкін: "Замість традиційної ікони останні, в дусі карнавальної інверсії, "благословляли” затулою від печі, рублем і качалкою або чимось іншим, що потрапляло під руку

Отже весілля Маланки і Василя і є початком Нового року, що започатковує нове життя, пробудження природи.